«Челсі» вилетів із Кубка англійської футбольної ліги після серії пенальті з «Ліверпулем» на «Енфілді», а один із ключових епізодів стався під час четвертого удару «Челсі». Валентін Барко після паузи в розбігу поцілив у стійку — і цей промах знову виніс на перший план суперечки про так званий стутер-крок перед пенальті.
Пізніше в раптовій смерті Веслі Фофана пробив вище воріт, тоді як захисник «Ліверпуля» Джо Гомес реалізував вирішальний пенальті прямим розбігом, влучивши у верхній кут. Для Гомеса це був особливий момент: у 319 матчах на професійному рівні він не забивав, хоча цей удар не піде до його офіційної гольової статистики.
Чому пауза в розбігу залишається ризиком
Стоп-старт використовують, аби змусити воротаря раніше показати напрямок стрибка. Але цей прийом працює лише тоді, коли виконавець зберігає точність і контролює ситуацію. У випадку Барко пауза не принесла результату: м'яч полетів надто високо й влучив у каркас воріт. Сесар Аспілікуета зауважив, що цей спосіб удару, схоже, є звичним для Барко.
Правила ФІФА дозволяють зупинку або фінт під час розбігу, але не безпосередньо перед ударом. Водночас сама відповідність правилам не прибирає футбольного ризику: пауза додає виконавцеві ще один момент для помилки, якщо голкіпер не реагує завчасно.
Тема стала ще помітнішою після іншого кубкового епізоду: Бруну Гімарайнс не реалізував пенальті за «Арсенал» у матчі з «Флітвуд Таун», також застосувавши подібний розбіг. Колишній півзахисник «Ліверпуля» Денні Мерфі назвав таку манеру наївною, тоді як Глен Джонсон вважає, що вона може дати гравцеві додатковий час. Серія між «Челсі» та «Ліверпулем» показала головне: техніка не замінює точного удару в момент, коли ціна помилки — виліт із турніру.
